Після Другої світової війни влада особливу увагу приділяла збереженню та реставрації пам’яток, що мали наукову, історичну або художню цінність. У 1946 р. у обласні центри були розіслані накази про взяття на облік пам’яток архітектури. Як пам’ятка архітектури ХVIII ст. до обліку потрапив і палац гетьмана України Кирила Розумовського.
Відповідно до Постанови Ради Міністрів “Про заходи щодо поліпшення охорони пам’яток культури на території УРСР”, з 1947 р. розпочинаються науково-дослідні роботи з метою подальшої реставрації палацу гетьмана України Кирила Розумовського з пристосуванням його під будинок відпочинку.
На жаль, більшість документів, які стосуються цього періоду, на сьогодні не виявлені. Однак у фондах Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України м. Київ та Українського державного науково-дослідного та проектного інституту «УкрНДІпроектреставрація» зберігається документація, яка стосується реставраційних робіт 1947—1949 рр. А саме: проєкт першочергових ремонтно-реставраційних робіт по палацу Розумовського в м. Батурин; кошторис на загальнобудівельні роботи до проєкту реставрації на 1948—1949 рр.; протоколи засідань Архітектурної ради при начальнику Управління у справах архітектури при Раді Міністрів УРСР щодо проєкту реставрації пам’ятки архітектури ХVIII ст. – палацу гетьмана Кирила Розумовського в м. Батурині, Чернігівської області. Саме ці матеріали стали цінним джерелом у відтворенні реставраційних подій 1947—1949 рр.
Відповідно до виявлених документів, виконували реставраційні роботи – обмірювали, досліджували і розробляли проєкт реставрації палацу Розумовського – майстри науково-дослідного відділу тресту «Будмонумент» м. Київ (нині — науково-дослідний інститут «УкрНДІпроекреставрація»). А саме: керівник І. Я. Михайлівський, автор проєкту – М. Г. Терзієв, конструктор – І. П. Куц.
На розгляд Архітектурної ради при начальнику Управління у справах архітектури при Раді Міністрів УРСР майстри тресту підготували такі документи: історичну довідку, фото пам”ятки, пояснювальну записку, креслення всіх поверхів, розрізи будівлі.
Після затвердження проєкту розпочалися безпосередні роботи. Так, загальна сума кошторису становила 1.981.524 руб. З них 1.034.596 руб. планували витратити у 1948 реставраційному році. На ці кошти збиралися провести земляні роботи (розібрати завали, вивезти сміття, вирити яму котловану для приміщення котельні); кам’яні роботи (кладки фундаментів, стін котельні, цегляні простінки); облаштування перекриття на горищі; відновлення віконних та дверних рам; відновлення сходів, перекриття даху; зовнішнє та внутрішнє оздоблення; а також – виготовити копії за античними зразками скульптур, асфальтове покриття.
У 1949 р. роботи розраховані були на суму 946.928 руб. У цей рік планували завершити основні та провести завершальні, оздоблювальні, роботи. Зокрема, встановлення косуарів та сходинок з мозаїчним оздобленням, облаштування мозаїчної підлоги з мармуровими крихтами, покриття даху та куполів високоякісним металом, виготовлення бюстів з гіпсу для актової зали, встановлення гіпсових вінків та гірлянд довжиною до 100 м, встановлення декоративних дерев’яних круглих колон біля головних сходів та в актовій залі.
У фондах Національного заповідника «Гетьманська столиця», бібліотеки ім. В. Г. Заболотного (м. Київ), науково-дослідному інституті «УкрНДІпроектреставрація» (м. Київ) зберігаються фото палацу у риштуванні 1940—1950-х рр. ХХ ст., які дають підстави вважати, що реставраційні роботи розпочалися. Наразі нез’ясованим залишається питання, чи були вони завершені у повній мірі.
Підсумовуючи, варто зауважити, що палац гетьмана Кирила Розумовського як пам’ятка архітектури завжди привертав до себе увагу. Постійна увага громадськості та владної верхівки допомогла зберегти перлину архітектури XVII до нашого часу.
Автор: Тетяна Оксінь
